Спершу Майдан, а потім і війна ставлять нові бар’єри та виклики перед Церквою. І ці обговорення раз за разом постають перед духовенство, спонукаючи до прийняття нових рішень. Відділ соціального служіння та благодійності УПЦ Київського патріархату взяв участь у круглому столі «Церква у мовах війни: богослов’я, позиція, місія», що відбулась в Ірпіні в суботу, 20 вересня.

Окрім відомих протестантських духовних лідерів та пасторів, на конференції виступив заступник голови Відділу, протоієрей Сергій Дмитрієв. Окрім своєї соціальної діяльності, він також служить неформальним капеланом 30 Окремої механізованої бригади з Новоград-Волинська, якій постійно допомагає ще з початку анексії Криму.

За його словами, питання про допомогу пораненому, якщо він буде російським солдатом, навіть не постає. Священик розповів, що неодноразово приходив в госпіталь, де в сусідніх палатах лежали наші військові та бійці, що представляли інтереси ДНР чи ЛНР. І він приходив поговорити з ними, заспокоїти, тому що вони перебували в постійному страху, що з ними щось зроблять.

При цьому він підкреслив, що лікар на війні та капелан – це різні люди. Служителю важливо пам’ятати прості правила: просто бути поруч з військовими, не заважати їм виконувати свій обов’язок; бути гнучким та служити для всіх.

О. Сергій навів приклад про важливий досвід екумени, згадавши про випадок спільних служінь на блокпостах разом з протестантами та греко-католиками, як під час цьогорічної Пасхи. Це якраз та ситуація, коли не треба служителів ділити на «своїх» та «чужих», коли поруч є мусульмани та християни різних конфесій, підкреслив він.

«Іноді служіння складалось з простого мовчання. Я міг сидіти в курилці, чекаючи, коли прийдуть бійці. Їм було легко від того, що священик був поруч. Ми могли мовчати, думаючи про своє, але це і було найбільшою підтримкою, за що вони потім дякували», – розповів капелан.