Священник, медичний капелан Православної Церкви України, лікар Сергій Кирилюк говорить про те, що стан психічного здоров’я українців потребує більшої уваги. Хтось із труднощами та різними ситуаціями по життю справляється самотужки, а комусь необхідна стороння підтримка та допомога.

«На жаль, доводиться спостерігати, що на стан психічного здоров’я пересічні українці часто не звертають належної уваги або його недооцінюють. Досліджуючи довгі роки цю проблему, ми побачили таку загальну тенденцію: якщо за наявності соматичного захворювання громадяни сміливо звертаються зі своїми проблемами до сімейних лікарів як до першої ланки лікарської допомоги, успішно її отримують, а за потреби їх скеровують до «вузьких » спеціалістів, то у випадку появи душевних страждань люди бояться навіть натякнути на них сімейному лікарю. У нашому суспільстві побутує думка, що розповідати про свої психічні розлади – це соромно, принизливо та навіть є певним «стигматизуючим» негативним ярликом».

Відтак, особи з явними психічними чи психологічними проблемами залишаються наодинці з самими собою та не отримують адекватної  допомоги – психіатричної , психотерапевтичної, психофармакологічної.  Така ситуація часто призводить до значного зниження якості їх життя, до відчутних економічних втрат, а подекуди й до непередбачуваних ускладнень.

Депресія зараз вважається однією із найпоширеніших хвороб. В Україні кількість хворих на депресію щороку збільшується на 3-5 відсотків.

Але якщо до профільних лікарів українці звертаються вкрай рідко, то до священників віряни проявляють більшу довіру та можуть поділитися своїми переживаннями. Це підтверджує й отець Сергій своїми словами:

«Кожна людина має свої духовні та душевні страждання, з якими не лише йде крізь життя, а й часто звертається у Церкву. Однак, не все згадане страждання пов’язане лише зі зміненими станами духа та душі, а є і хвороби тіла, які можуть виглядати «маскою» проблем, виключно дотичних до сфери священника. Однак ці люди, незважаючи на активне життя у Церкві, прийняття всіх Таїнств Церкви, далі перебувають своїх стражданнях. Сучасний священник повинен розрізняти ці стани і у таких випадках рекомендувати хворій людині звернутися до лікаря. Нерозпізнання цих станів можна навіть розцінювати як особистий важкий гріх того священника-сповідника (з позиції Церкви) та порушення засадничих етично-деонтологічних та біоетичних норм (з точки зору загально-прийнятих медичних канонів)»

Але, священник стверджує, що водночас, не все можна вилікувати традиційними медичними підходами та методами. Існує порядок станів, за яких пацієнтові вартує сміливо звернутися у Церкву, яка має свої засоби для лікування «хворої душі». І про це практикуючий лікар мав би теж бути обізнаний.

І тут варто сказати, що обізнаність медичного капелана в питаннях загальної психопатології, основ діагностики, клініки та базові засади лікування окремих психічних захворювань має велике значення. Важливу роль відіграють системно надані знання для священнослужителів, що дозволить їм відчувати межу власної некомпетентності у тих випадках, коли потрібно залучати інших фахівців, лікарів.

Тому команда проєкту «Впровадження професійного капеланства в охороні здоров’я України» готує курс навчання священників та семінаристів, пройшовши який священнослужитель готовий працювати з людьми та надавати якісну підтримку, в той же час тісно співпрацювати з різного роду фахівцями, аби більш комплексно супроводжувати пацієнтів.