Дмитро Шаповалов — протоієрей, канцлер Харківської єпархії і військовий капелан Харківського національного університету Повітряних Сил ЗСУ. Виріс у Харкові в нецерковній родині. До Бога прийшов через підліткові пошуки відповідей на питання — хто ми, для чого живемо, куди прямуємо.
«Коли вже мав багаж знань з історії — розумів, що мені потрібна саме українська церква. Шукав її в Харкові. І коли потрапив на богослужіння, майже одразу виникла внутрішня впевненість: моє місце — там, у вівтарі. Я ж нічого тоді не розумів. Потім сказали, що десь так покликання і проявляється».
Навчався одночасно на українській філології в Харківському університеті та богословських курсах у структурі УАПЦ. Покликання перевіряв часом — і вже після тридцяти прийняв священство.
Сьогодні його «сфера» служіння охоплює кілька напрямків одночасно. Храм на північній околиці Харкова — там зараз виклики з безпекою через FPV-дрони. Громада у Валках, де заступає священника, який вибув у час війни. Капличка в місіонерському центрі в середмісті, яку відкрили кілька місяців тому і де збираються по суботах. І — найголовніше в час війни — служіння у військових частинах і підрозділах.
«У час війни, мені здається, більше варіантів немає».
На тренінги від Синодального управління соціального служіння і благодійності ПЦУ “Елеос-Україна” він потрапив щойно дізнався про таку можливість. У Києві отець Дмитро взяв участь у тренінгу із першої психологічної допомоги з тренеркою Тетяною Руденко, а у Львові з питань ПТСР тренером якого стала Ірина Распопіна.
«Тренерки створюють таку класну атмосферу, люди включаються дуже сильно. На виході через два дні вже була така спільнота, що ми не хотіли розходитися. У Львові ми так здружилися, стільки виявилося однодумців — священники, вірянки, різні професії, різні міста. Нові знайомства, нові досвіди», — зазначає отець Дмитро.
З тренінгів він виніс не просто знання — а інший погляд на ситуації, в яких раніше «бився лобом».
«Прийшов хлопець зі скаргами на роздратованість, гнів, спалахи емоцій. Вважав, що це духовна проблема, питав — які молитви читати. Я, вже маючи знання з тренінгу, починаю розпитувати, як проходить його день. Виясняється — він просто не висипається».
Замість особливого молитовного правила отець Дмитро дав більш приземлене «домашнє завдання»: тиждень стежити за режимом сну. «Через тиждень він прийшов: все класно, рідні вже не дратують. Людина виспалася — і все. Банальна історія. Але допомогти вдалося».
Іншим духовним служителям отець Дмитро також рекомендує відвідати подібні тренінги: «У нас є певна профдеформація, як у вчителів. Ми звикли повчати, звикли говорити — і дуже мало звикли вчитися і слухати. А Христові учні — насамперед учні. Вони покликані навчатися постійно. Це потрібно, щоб духовенство було сучасним, щоби могло якісніше надавати допомогу, а не покладатися лише на старі рецепти, котрі, може, колись хороші були, але вже не працюють на повну в нових обставинах».
Підсумовуючи отець Дмитро говорить: «Велика подяка Eleos-Ukraine і всім причетним — духовним академіям, партнерам. Дуже хотів би, щоб цей проєкт розвивався далі. Але навіть якщо на цій фазі зупиниться — це все одно величезний поклін за те, що він був».
Проєкт «Духовенство та громади на підтримку психічного здоров’я: інноваційні практики підтримки під час війни в Україні» реалізує Синодальне управління соціального служіння і благодійності ПЦУ “Елеос-Україна” у партнерстві з DanChurchAid та Norwegian Church Aid в Україні за фінансової підтримки уряду Норвегії (NORAD) у співпраці з Київською та Львівською православними богословськими академіями.
