Люди, які живуть з ВІЛ, потребують не лише якісної медичної допомоги, а й духовної підтримки. Про те, чому церква має відігравати важливу роль у подоланні стигми та як віра поєднується з сучасною медициною, розповідає отець Віталій Попик — диякон і медичний капелан Української Греко-Католицької Церкви, учасник тренінгу «Н=Н» («не визначається = не передається»), який провела мережа «Елеос-Україна» за підтримки БО «100% Життя».
Що вас мотивувало взяти участь у тренінгу?
— Передусім, усвідомлення актуальності теми. Як медик і духовна особа я добре розумію значення проблематики ВІЛ/СНІДу.
Заняття проводив психіатр, нарколог, директор Сумського клінічного медичного центру соціально небезпечних захворювань, а також священник ПЦУ Тарас Злиденний. Для мене було важливо, що він говорив не лише про теоретичні аспекти, а й ділився власним досвідом служіння та роботи в медичному середовищі.
Особливо цінною стала практична частина тренінгу. Ми проходили різні скринінги, зокрема швидке тестування. Було важливо спробувати самим це зробити.
Одним із ключових відкриттів для мене стало усвідомлення того, що люди, які живуть з ВІЛ, потребують не лише медичної допомоги, а й глибокої, якісної духовної підтримки. Це, напевно, головний меседж, який я хотів би підкреслити. Я дедалі більше зосереджуюся на душпастирській роботі й чітко розумію, наскільки важливо бути поруч із людиною саме в такі вразливі моменти її життя.
Чи доводилося вам зіштовхуватися з прикладами стигми або дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ?
— На щастя, особисто з таким не стикався. Загалом суспільство сьогодні стає більш проінформованим і компетентним у цих питаннях. Я мешкаю в Івано-Франківську й бачу, як з’являються мобільні лабораторії, різні можливості пройти анонімне тестування. Це важливий показник змін — люди більше знають і менше бояться.
Чому важливо говорити про підтримку людей, які живуть з ВІЛ, саме в контексті церков і релігійних організацій?
— Христос говорить, що Він любить усіх. Люди, які живуть з ВІЛ, нічим не відрізняються від інших. Їх не потрібно відкидати — навпаки, з ними потрібно бути поруч ще більше. Сучасна терапія чітко показує, що з ВІЛ можна жити повноцінним життям, бути частиною спільноти.
Людина, яка стикається з труднощами, з викликами в суспільстві, часто приходить до церкви як до місця надії. Вона звертається до духовних осіб, і ми — навіть у таїнстві сповіді — маємо дати їй компетентну, виважену пораду. Людина повинна розуміти, що ВІЛ — це не «останній стан», не кінець життя і не причина викреслити себе із суспільства.
Навпаки — сьогоднішні методи лікування дозволяють «розправляти крила». Люди, які постійно приймають антиретровірусну терапію, досягають невизначуваного рівня вірусу в крові. У такому стані ВІЛ не передається статевим шляхом. Люди, які живуть з ВІЛ, — це частина Божої сім’ї. Бог любить усіх однаково.
Які кроки можуть зробити церкви та релігійні організації для зменшення стигми щодо людей, які живуть з ВІЛ?
— Передусім — це інформативна, відповідальна комунікація. Священник має великий авторитет і часто є лідером думки для громади. Тому важливо говорити про ВІЛ відкрито, пояснювати, розвінчувати міфи. Саме це шлях подолання стигми та дискримінації.
Що б ви порадили людям, які живуть з ВІЛ?
— Найперше — не розчаровуватися. Так, це важкий діагноз, але не варто боятися. Сьогодні існує ефективна терапія, яка дозволяє жити повноцінно.
Головний меседж, який ми чуємо в Євангелії, — «не бійся». Часто після встановлення діагнозу людей охоплює страх: що буде далі, як жити, чи закінчилося нормальне життя. У такі моменти надзвичайно важливі слова підтримки, присутність, увага.
Потрібно проконсультуватися з відповідними спеціалістами, прийняти лікування.
Для мене цей тренінг став важливою підготовкою. Він допоміг краще зрозуміти, як реагувати в непередбачуваних ситуаціях, коли хтось звертається по допомогу, і як бути поруч професійно. Прийняти людину без осуду, уважно вислухати, допомогти їй відчути Божу любов.
Особисто для мене відкриттям стала саме духовна сторона цього питання. З медичної точки зору стереотипів у мене не було — я знав факти. А от як правильно бути поруч духовно, як підтримати людину, як зарадити їй у внутрішній боротьбі — цей досвід став для мене справді цінним і корисним.
Нагадаємо, Синодальне управління соціального служіння та благодійності ПЦУ «Елеос-Україна» реалізує проєкт «Залучення представників церков та релігійних організацій до протидії стигмі та дискримінації ЛЖВ та КГ» за підтримки БО «100% життя».
