“Не достатньо роздати засоби індивідуального захисту і думати, що на цьому ВІЛ/СНІД закінчиться”, – стверджує священник УГКЦ Руслан Пяста.
Отець Руслан є очільником Львівського регіонального підрозділу Асоціації капеланів у охороні здоров’я, а в минулому голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ.
Саме тому його робота торкалася і пацієнтів з ВІЛ. Коли він зрозумів, що ВІЛ торкається молодого покоління Івано-Франківщини він зрозумів, що просто чекати, коли небезпечне захворювання піде – нераціонально і вирішив діяти в подоланні його.
«Церква показує дорогу, якою треба йти ВІЛ-інфікованим людям, – каже о. Руслан, – Чітко потрібно розділити два етапи: профілактика і подолання. Профілактичні заходи, тобто превентивні заходи – це те, що Церква власне і покликана робити. Церква має достатньо високий авторитет, завдяки якому зможе донести до людей важливу інформацію.
І тут власне Церква грунтує профілактику на двох важливих засадах: здоровий спосіб життя і гідність людського життя – шанування людини.
Молодь повинна знати яким чином можна зменшити ризик до захворюваності. Ми повинні працювати на випередження».
Таким чином отець Руслан та інші однодумці вирішили, що потрібно працювати на загал і охопити якомога більше аудиторії. Тому вибір впав на виготовлення соціального ролику.
«Ми розпочали з того, що почали проводити тренінги. До участі були запрошені молодь, зокрема семінаристи, соціальні працівники, мед-експерти, духовні особи, психологи, а згодом, і режисер та відео-монтажери, щоб вони могли за допомогою ролику передати всю трагедію СНІДу”.
Під час навчання громадські активісти писали сценарій, який режисер Едуард Скрипник вкінці відкорегував до необхідного розміру. Основне завдання, яке стояло перед знімальною групою – змінити ставлення громадськості до ВІЛ-інфікованих.
«Ми спробували у невеликому ролику передати емоції та почуття, які відчують ВІЛ-інфіковані. Адже СНІД – це велика трагедія, і ми хотіли показати емоційні стани людей, які переживають дотик до смерті.Дуже хотілося, щоб молодь розуміла, що лайків в інтернеті недостатньо для допомоги та підтримки людей з ВІЛ. Тут потрібно значно більше – душа, любов, прийняття».
Зараз о.Руслан продовжує своє капеланське служіння в закладах охорони здоров’я. Він вважає, що емпатія, співпереживання та активне інформування про проблему дасть хороший результат в збільшені кількості тестування та подальшого лікування. А найголовніше, що суспільство знатиме, що ВІЛ – це не вирок.
