В Маріуполі, в районі морського порту, майже на березі моря є храм, що увійшов до книги рекордів України, як єдиний храм у світі, повністю розписаний петриківкою. Після вторгнення російських окупантів, будівлю пошкодило снарядами, посікло уламками, церкву пограбували, бібліотеку з українською літературою спалили, але храм вистояв.

Настоятель храму Петра Могили отець Едуард, до того ж капелан військової частини морської охорони залишався в Маріуполі до кінця березня 2022 року. Коли наші військові почали топити свої кораблі, бо ворог підходив з боку Криму все ближче, священник зрозумів, що місто може бути захоплене.

На родинній раді прийняли рішення – їхати в Дніпро до родичів.

Син, теж священик, з дружиною та дітьми, сестрою та матінкою поїхали, а він лишився, бо там залишались його хлопці, та інші маріупольці.

 В Маріуполі відбувались масштабні бойові дії, місто потерпало від авіанальотів, розбомбило штаб нашої частини. Я постійно переїжджав, бо окупанти захоплювали район за районом, та щоденні служби в церкві не припинялись. В місті вже не було світла та опалення, в церкві людям роздавали свічки, але вони швидко скінчились. Я поїхав за свічками в єпархію в центр міста та виявилось, що її вже не було – зруйновали снарядами і бомбами. По всьому місту було багато вирв від бомб, наші хлопці потихеньку відступали до Азовсталі, – згадує отець Едуард (Перетятько).

При храмі 20 років існувала благодійна їдальня, будь-хто міг отримати бескоштовно гарячий обід. Це не припинилось і після повномасштабного вторгнення – щодня в церкві годували людей. Парафіяни готували їжу у себе вдома, у дворі на дровах, і потім привозили до церки, де могли нагодувати відразу 150 людей. Так тривало протягом березня, аж доки не почались обстріли церкви. Спершу влучило в триповерховий будинок, що стояв поруч, в церкві повилітали вікна, потім вдарили по площі біля храму, після цього прилетів снаряд у двір.

Небезпечно стало і особисто для священника. Маріупольські волонтери попередили про те, що його розшукують “прихільники руського міра” – хтось з колабарантів робив фото його автомобіля, церкви.

Залишатись в місті вже було неможливо, його майже повністю зайняли окупанти; капелана з тещею волонтери вивезли на Білосарайську косу, а звідти згодом – у Дніпро. На косі вони провели кілька днів. Отець Едуард бачив, як російський корабель, який стояв в морі, весь час гатив ракетами по Маріуполю.

“Огида до окупантів стала ще більша. Те, що вони творили в Маріуполі… На моїх очах, після влучення авіабомб, згорали багатоповерхові будинки, гуртожитки, з яких ніхто не встигав вискочити, люди згоряли”, – розповідає священник.

По дорозі на Дніпро вони проїхали 25 російських блокпостів:

“Я був такий заросший, що мене сприймали всюди за діда. Заховав свій телефон, а на блокпостах брав тещин кнопковий телефон і показував, то його і не перевіряли. За один день доїхали до Дніпра.”

В Дніпрі його чекала родина, час від часу вони отримували вісточку, що він живий.

Вже як майже місяць діяв центр, який створили маріупольці. Ті, що виїхали в перші дні вторгнення, допомагали тим, хто щодня рятувався з міст, де точились бої – Маріуполь, Харків, Лиман, Северодонецьк, Лисичанськ…

“Звісно, що ми не можемо повернути людям, які втратили через війну все, рідних людей, житло, майно, але підтримати в такий час продуктами, юридичною допомогою, психологічною, а головне  – дати надію, можемо”, – каже отець Едуард.

Волонтери, які тут щодня розвантажують, приймають людей, фасують допомогу, роздають, допомагають вирішити юридичні питання – це всі люди, що мають статус ВПО, вони виїхали зі своїх міст і містечок, охоплених війною. Вони діляться із отцем Едуардом, що якби не ця робота, не це служіння нужденним людям, то давно б з’їхали з глузду.

Щодня волонтери організації “Доброго ранку, ми з Маріуполя”, яка не зачинялась жодного дня вже рік, збирають набори першої допомоги, аби забезпечити ними щонайменш 300 сімей – це продукти першої необхідності, гігієнічні засоби, товари для дітей.

Священник і сам вважає, що боже призначення людини – це служіння іншим. Тільки так людина може себе реалізувати, якщо шось робить для інших людей.

Як і інші маріупольці, отець Едуард хоче повернутись додому, вірить, що це обов’язково станеться, коли ЗСУ звільнять всі наші міста:

“Хтось з святих писав, що люди діляться на два типа – хтось привязаний до свого дому, а хтось дім із собою возить. Я мабуть, до другого типу відношусь – мені всюди комфортно, будь-де в Україні. Та звісно, краще повернутись в Маріполь, почати відновлювати все, що зруйнували окупанти.