Слово «стигма» виникло ще за часів Давньої Греції (грец. Stigma – тавро, пляма), де ізгоям ставили тавро розпаленим залізом так, щоб люди могли образу бачити тих, хто зганьбилися своєю поведінкою. Але зараз цей термін набув іншого значення. Його використовують, коли говорять про принизливий, ганебний статус людини.

Стигматизація завжди неухильно призводить до дискримінації, яку ще часто називають стигматизацією в дії. Під терміном «дискримінація» розуміють навмисне обмеження прав частини населення, окремих груп чи індивідів за певною ознакою. У нашому випадку такою ознакою є ВІЛ-інфекція, яка може стати причиною того, що людину звільняють з роботи, не надають належної медичної допомоги, дитину виключають зі школи тощо. Стигма, яка пов’язана з ВІЛ/СНІДом, може мати різні прояви:

• неприйняття та уникання людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом або є представником спільноти людей, уразливих до ВІЛ;
• примусове тестування на ВІЛ без попередньої згоди та недотримання конфіденційності;
• насильство над людьми, які живуть з ВІЛ-інфекцією;
• ізоляція людей, які живуть з ВІЛ, тощо.

В українському законодавстві передбачена кримінальна відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками – ст. 161 ККУ. Але на думку багатьох експертів, довести в суді факт дискримінації дуже складно. Мабуть тому люди, які стикаються з цієї проблемою, не хочуть звертатися до суду.

Але над зміною цієї ситуації працює багато експертів із громадських та сервісних організацій.

Експерти, які працюють на захист прав людий, які живуть з ВІЛ розповідають багато життєвих історій. Часто вони стосуються розголосу медичної інформації про стан членів родини, через що родини часто виїжджають із рідного дому/міста. Також є достатньо випадків, коли лжв відмовляються у медичній допомозі.

Дискримінація людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом, як і будь-якої іншої групи людей, є порушенням прав людини. Кожна людина має право на повагу і гідність, незалежно від стану здоров’я чи її соціальнгого статусу.

Стигматизація та дискримінація ЛЖВ розпочалася ще з часів, коли хвороба тільки з’явилася. Через це люди і досі намагаються приховати свій статус. Вони навіть не бажають проходити обстеження, уникають лікування, та передчасно вмирають. Люди, які живуть із ВІЛ, зізнаються, що стикаються зі стигматизацією та дискримінацією у всіх сферах повсякденного життя, зокрема в отриманні медичних послуг, житла, освіти, роботи. Порушення стосуються розкриття ВІЛ-статусу у медичних, освітніх закладах, звільненні з роботи і т. ін. Найвагоміші зловживання включають фізичне та психологічне насильство з боку правоохоронних органів, незаконне затримання тощо.

Стигма і дискримінація заваджає подолати епідемію ВІЛ/СНІД як в Україні, так і в усьому світі.

Але якщо людина, яку дискримінують, не буде відстоювати свої права, не буде їх захищати, то ситуація сама собою не зміниться.

Як можна відстоювати свої права?

• Інформування суспільства про проблему,
• Подання скарг, позовів до судів,
• Проведення адвокаційних кампаній.

Також можна звернутися за допомогою до сервісних та правозахисницьких організацій. В даних організаціях є кваліфіковані юристи, які мають значинй досвід роботи із захисту прав осіб, хворих на ВІЛ/СНІД, туберкульоз, гепатит, та осіб у закритих установах, що потребують медичної допомоги.

Вони завжди готові прийти на допомогу будь-кому, чиї права порушуються.

Правозахисні організації діляться інформацією, що в українській судовій практиці не так багато справ, в яких розглядалися питання стигми та дискримінації ЛЖВ.

Проте є успішні кейси, коли ВІЛ-позитивні, не побоявшись розкрити свій статус добивалися в суді компенсації за заподіяні їм моральні страждання, спричинені звільненням з роботи через їхній стан здоров’я. Важливо, щоб ЛЖВ зверталися за допомогою та відстоювали свої права.

Для того, щоб знизити рівень стигматизації людей, що живуть з ВІЛ, осіб уразливих до ВІЛ та хворих на туберкульоз потрібно працювати одночасно в декількох напрамках:

• інформування та просвіта населення для того, щоб вони більше дізналися про особливості захворювання, про те якими шляхами соціальні хвороби передаються, які є профілактичні засоби та постконтактна профілактика. Сьогодні рівень медичних послуг досягнув того рівня, коли людини з ВІЛ за умови прийняття ліків, може жити повноцінним життям і не бути джерелом захворювання. Але про це потрібно розповідати людям. Сюди варто залучати й релігійні організації, оскільки вони користуються високим рівнем довіри прихожан.
• правовий захист людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом. Успішні практики судового захисту можуть не тільки навчити не порушувати права, але й стати прикладом для тих, хто ще не наважується стати на свій захист.

Для довідки:

ВІЛ передається через біологічні рідини організму – кров, біологічні речовини і грудне молоко. (Людина не може заразитися СНІДом – вона може заразитися ВІЛ. Тому слід використовувати термін «передача ВІЛ», а не «передача ВІЛ/СНІДу»).

Передача може відбуватися такими шляхами:

• незахищений статевий акт з інфікованим партнером;
• від матері до дитини під час вагітності і пологів (якщо не дотримується режим профілактики) або через грудне вигодовування;
• через кров (переливання інфікованої крові, пересадка інфікованих органів чи тканин, при спільному користуванні зараженим ін’єкційним інструментарієм).

ВІЛ не може передаватися через випадковий фізичний контакт будь-якого типу, як, наприклад:

• поцілунки, обійми, рукостискання;
• укуси комарів чи інших комах;
• кашель, чхання, плювання;
• спільне користування туалетом або умивальником;
• використання посуду або споживання їжі та напоїв, яких торкалася людина, інфікована ВІЛ.

Бережіть себе, піклуйтеся про своє здоров’я та звертайтеся за допогою.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Мобілізація суспільства для подолання стигми, дискримінації та протидії насильству щодо людей з ВІЛ та представників КГ», який впроваджує Елеос-Україна завдяки підтримці «100% життя» – Мережа ЛЖВ