«ВАЖЛИВО, ЩОБ ЛЮДИ ЛІКУВАЛИСЯ. А ДЕ ВОНИ ЗАРАЗИЛИСЯ ВІЛ – ПИТАННЯ ДРУГОРЯДНЕ»

«ВАЖЛИВО, ЩОБ ЛЮДИ ЛІКУВАЛИСЯ. А ДЕ ВОНИ ЗАРАЗИЛИСЯ ВІЛ – ПИТАННЯ ДРУГОРЯДНЕ»

«Важливо, щоб люди лікувалися. А де вони заразилися ВІЛ – питання другорядне», – протоієрей Сергій Дмитрієв, голова правління Мережі “Елеос-Україна”,  в.о. голови Синодального управління медичного капеланства ПЦУ, член національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІД.

Досвід співпраці з ЛЖВ почався в далекому 2006 році. Це була конференція «Позитивна віра». Починаючи свою роботу в Херсоні, яку отець Сергій активно вів з дітьми «вулиці», священник і не сподівався, що колись протидія ВІЛ-інфекції за його участі сягне національного масштабу.

«Якою б роботою ти не займався, як священник, ти неодмінно стикнешся з питаннями ВІЛ. Адже душпастирське служіння – це не тільки молитва в храмі, а й спілкування та допомога людям різного соціального статусу, людям з абсолютно кардинальними потребами. На момент, коли я починав працювати з ВІЛ-позитивними людьми, в семінаріях та й в самій Церкві, не говорили про такі хвороби, не приділяли особливо цьому уваги. Відповідно, знань, як допомагати ЛЖВ-спільноті не було».

Отець Сергій зустрівся з складними викликами та запитаннями щодо ВІЛ, коли серед його прихожан виявилися ВІЛ-позитивні люди. Але дізнався він про це надто пізно. Бо через стигму та дискримінацію віряни не говорили про свій діагноз.

«Наше суспільство звикло засуджувати людей через їхні хвороби. Особливо, якщо ці хвороби пов’язані з ВІЛ або туберкульозом. Певна стереотипність мислення не дозволяє дивитися ширше на проблему, а людям, які мають захворювання, говорити про нього та отримувати вчасне лікування».

Після того, як у 2011 році почалася співпраця з грантом Глобального Фонду, отець Сергій, заглибився у проблематику ЛЖВ та фактично став першим священником, який заговорив про ВІЛ через церковні ресурси, який почав роботу по боротьбі з епідемією. Перші проєкти були пов’язані з профілактикою ВІЛ-інфекції серед дітей вулиці та підлітків, що мають ризиковану поведінку. Проєкт реалізувався спільно з Альянсом Громадського здоров’я.

При храмі розгорнули мобільну амбулаторію, проводили тестування, профілактичну  роботу з молоддю, перенаправляли, займалися супроводом та тісно співпрацювали з сервісними організаціями.

Така робота тривала чотири роки, після чого священник став членом координаційної ради. Отримавши величезний досвід у боротьбі та профілактиці ВІЛ-інфекції, у 2014 році вивів на національний рівень, впровадивши модель роботи у Херсонській області.

«За роки роботи у сфері подолання стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих можу відмітити, що працювати стало значно простіше. Певною мірою змінилося  ставлення суспільства до таких хвороб, як ВІЛ/СНІД, туберкульоз, з’явилися доступні ліки, тестування стало також доступнішим. Крім того, релігійні організації та ЛЖВ-спільнота знаходять точки дотику – і це великий крок у подоланні стигми».

Дещо ускладнює роботу з ВІЛ-позитивними людьми російсько-українська війна. На непідконтрольних Україні територіях ми не можемо розуміти, що відбувається з ВІЛ-інфекцією. Додаткового і внутрішня міграція вносить свої корективи і непорозуміння.

«Крім війни, маємо сьогодні і новий виклик – пандемію коронавірусу. Це також корегує роботу з тестувань, круглих столів, профілактики соціально значущих захворювань. Проте, ми готові і до цього виклику. Бо розуміємо, як діяти у кризових ситуаціях. Маючи досвід роботи на початку епідемії ВІЛ/СНІДу, ми розробили дорожні карти, якими рухаємося і далі».

На сьогодні до боротьби з соціально значущими захворюваннями та стигмою і дискримінацією долучилися різні релігійні та нерелігійні організації. Намітився прогрес у сприйнятті ЛЖВ-спільноти серед представників різних конфесій. А це вагомий крок вперед.

«Маю надію, що консолідована міжконфесійна співпраця виведе нас до нашої мети – подолання ВІЛ/СНІДу. І коли більшість священнослужителів скажуть своїм вірянам, що вони готові їх приймати незалежно від того, де людина заразилася тією чи іншою хворобою, коли до храму зможуть спокійно прийти  і розповісти, що мають позитивний статус, можна буде говорити про зниження рівня дискримінації. Бо нам, як священникам, як цивілізованим громадянам, важливо, щоб людина отримувала лікування, а де вона заразилася – це питання другорядне».

Наразі мережа Елеос-Україна (Синодальне управління соціального служіння ПЦУ), керівником якої  є Сергій Дмитрієв, впроваджує проєкт спільно з БО “100% життя” «Посилення потенціалу представників церков та релігійних організацій  з регіональних координаційних рад з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та гепатиту». Це дасть можливість ЛЖВ-спільноті відчути підтримку, отримати можливість соціалізуватися. А священникам дасть розуміння, що вони  навчитися приймати усіх, з різними хворобами, не залежно від того, де ці хвороби були набуті.