Чому хвороба спричиняє стільки несприйняття і відторгнення? Що спільного між стигмою та дискримінацією людей, які хворють на ВІЛ-інфекцію та людей, які занедужали на Covid-19? Що кожні із занедужавших відчувають? Як на них впливає стигма та що кожен чи кожна із нас може зробити, щоб полегшити емоційний стан тих, кому не пощастило опинитися по іншу сторону прийняття.

Спробуємо розібратися нижче.

Стигма в розрізі соціальних захворювань – це негативна асоціація з людьми, що мають певні особливості чи відмінності від більшості людей і з конкретним захворюванням. Коли мова йде про захворювання – людину, яка ним хворіє, отожнюють з ним та з всім негативом, який стосується захворювання. Вішають ярлики, їх дискримінують, відкидають, а то й зовсім цураються.

Мусимо сказати, що стигма щодо ВІЛ-інфікованих – це процес, який дуже тривалий, навідміну від стигми людей, що захворіли Ковід. Але в них є спільне – в обох випадках сприйняття людини йде через призму хвороби, її отожнюють з хворобою.

Часто стигмі передує страх. Страх чогось нового, невідомого та того, що може спричини незручності та дискомфорт. Також стигма може бути зумовлена недостатньою обізнаністю та стереотипністю, а ще популярністю думки інших, які до речі, можуть бути цілком не обізнані в тематиці.

Стигма згубно впливає на соціальну згуртованість та може спричиняти такі явища як дискримінацію цілих груп, до прикладу візьмімо ситуацію із Санжарами.

Коли така дисримінація просто очевидна, люди, які “носять” ознати відкинутих груп починають приховувати свій статус, щоб їх не дискримінували.

Люди ризикованої поведінки – не тестуються на ВІЛ, бо раптом виявиться, що вони таки хворіють. Люди, що захворіли на Коронавірус також не тестуються, бо бояться дискримінації і продовжуються стверджувати, що в них звичайна застуда, поширюючи коронавірус в своєму оточення.

Наслідки для суспільства в обох випадках однаково погані. Хвороба поширюється.

Боячись стигми і дискримінації хворі не звертаються за медичною допомогою. В обох випадках це несе непоправну шкоду здоров’ю носіям хвороби і їхньому оточенню.

Відмінність тільки в тому, що Ковід забирає життя значно швидше, а ВІЛ може жити в людині роками, проте все одно завершитися смертю.

Кожен з нас може вплинути на ситуацію та зробити власний внесок на подолання стигми людей, що хворіють на соціальні хвороби. Додамо нижче кілька порад для того, щоб зберегти себе та своїх близьких.

Перш за все потрібно послуговуватися достовірними джерелами про захворювання, шляхи його поширення та дієві заходи щодо попередження або подолання хвороби. Чим більше достовірної інформації – тим менше домислів, міфів та упереджень.

Щоб знизити рівень стигми та дискримінації людей, що хворіють треба почати говорити про це на загал. Але з турботою про хворих, підбираючи слова, не звинувачуючи нікого. Ніхто не винен, що став власником соціально значущого захворювання. Хвороба не питає нікого. Чим більше емпатії та прийняття людини такою, якою вона є – тим швидше накал емоцій та страху знижуватиметься і крига неприйняття суспільством почне танути.

Тільки коли хворі зрозуміють, що небезпеки від оточення немає, а натомість є підтримка та співпереживання – епідемії будуть подолані. Хвороба відступить.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Позитивна віра: активізація релігійних громад та організацій для подолання стигми і дискримінації людей з ВІЛ», який виконує Eleos-Ukraine за підтримки «100% життя» – Мережа ЛЖВ